You cannot copy content of this page
На головну / ЛЮДИ / Як ми виживали…

Як ми виживали…

У суботу, 27 листопада, Україна і світ вшановуватимуть пам’ять мільйонів жертв Великого Голоду 1932–1933 років — штучного масового голоду, що спричинив загибель мільйонів українців у сільській місцевості. У ті страшні роки гинули цілі родини, а ті, хто залишився в живих, згодом розповідали, що немає нічого страшнішого, ніж бачити, як від голоду пухнуть і мруть діти та дорослі

Голодомор у спогадах очевидиці – Козлікіної Марії Єгорівни, яка мешкала на вул. Перемоги в Горностаївці.
Усе життя Марія Єгорівна працювала в колгоспі «Дружба». З 12 років мала свою ланку буряків: полола, вносила курячий гній, збирала. Той буряк назавжди залишив у її пам’яті гіркі спогади. За трудодні розрахувалися тим же буряком. Добре, що бабуся у плавнях поробила сховки, а навесні діставала, запікала у печі й сім’я їла. З тих буряків робили ліпеники, додаючи перетерту на ручних жорнах дерть із насіння соняшника, кукурудзи або й пшениці. А пекли просто на кабиці. Від тих коржів часто нудило, боліло в животі.
Згадуючи той час, вона постійно плакала і все ж розповідала: «Навесні, коли розпочалися польові роботи, а мої батьки працювали в колгоспі «8 Березня», на колгоспній бригаді варили їсти для всіх працюючих. Найчастіше була так звана затірка – на воді зварена мука. Туди додавали листя лободи, квіти акації. Або були навіть галушки, заправлені листям кропиви. Жінки, які мали діточок, шили собі лляну торбиночку, пропитану соняшниковою олією і висушену, ховали її за пазуху, а коли їм давали полумисок їжі, то їли одну юшку, а густе вариво висипали в торбинку. А ми, було, стоїмо на вулиці та виглядаємо, чи не йдуть жінки з роботи, з-посеред них вгадуючи і свою матінку. Яке то було для нас дитяче щастя з торбинки діставати їжу. Знаю, що жінки добилися, щоб і на дітей давали хоч по одному половнику тієї їжі. О, то була уже дійсно радість і для нас, і для наших батьків. Хоч воно було рідке, багато різного там було листя, але то була їжа. В народі ми те вариво називали «кандьором», а готували його або з муки, або із пшона. І бігали ми з бідончиками на бригадну кухню та несли з великою обережністю додому. А вдома, розділивши на всіх дітей, уминали те все швидко. І знову всі думки були про їжу…
Часто бігали у плавні. Лозяними сапетами ловили линів. Було, поки батьки прийдуть, а ми вже і юшки наварили. Плавня нас годувала. Добували ми там і корінці очерету, вужів теж ловили та варили. Було, пощастить – наловимо риби, то бабуся її міняла на хліб. А ми на нього дивимося, розуміємо що не наїмося, беремо з обережністю, цілуємо і смакуючи жуємо. А що та нам скибочка.
У плавні ходили разом із сусідськими дітьми. Зазвичай ми ділилися упійманим уловом. Не було такого, що нам або їм багато. А дідусь, знаю, сушив тих линів та закопували із бабусею тільки у їм знані сховки. Взимку відкопували і варили кандьор – так на нього говорили. Добавляли туди пшона, буряка та сушених трав. Страшні то були часи. Не дай, Господь, їм повторитись».


Олена Ташкінова

Про Горностаївка INFO

Перевірте також

Чого чекати українцям у 2022-му

Новий рік завжди несе з собою зміни, які стосуються кожного з нас. Першого числа в …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *