You cannot copy content of this page
На головну / ЛЮДИ / Того, що доля вирішила дати – не можна ні примножити, ні відняти

Того, що доля вирішила дати – не можна ні примножити, ні відняти

Люди нашого краю

У Горностаївці, як і в кожному селі нашого краю, проживають не лише ті, хто тут народився, у кого тут коріння з діда-прадіда. Чимало є і таких мешканців, яких селище колись прийняло і стало для них рідною домівкою. Хтось переселився сюди, шукаючи кращої долі, хтось знаходив тут свою
половинку і створював сім’ю. Ще когось уже в зрілому віці забирали до себе діти

До колишніх новоселів належить і Ольга Володимирівна Гориславець, сумлінна трудівниця. У Горностаївці вона оселилася тридцять шість років тому.
Народилася жінка в селі Тернівці Кіровоградської області, однак з рідного краю 1985 року життєва стежина привела родину Гориславців до Горностаївки.


Переїхати до Горностаївки вмовила подруга-землячка Раїса Клімачова, яка на той час уже тут мешкала, – говорить ювілярка. – Робота для нас із чоловіком Олексієм знайшлася у колгоспі «Дружба», тож підприємство надало будинок. А на входини, до святкового столу заходить Раїса з родиною та й каже: «Поглянь, кого ми привели…». І на поріг ступає старший син, який демобілізувався зі строкової служби та приїхав додому – і Горностаївка його зустрічала вперше. Це був неочікуваний подарунок.
Ким лишень не довелося Ользі Гориславець працювати!? У польовій бригаді, у лазні ПСП «Дружба», у колгоспному дитсадку – помічником вихователя, прачкою, кухарем… Була навіть помічником комбайнера у чоловіка Олексія.
– Уперше долучилася до гурту комбайнерів на час збирання врожаю у двадцять чотири роки, – мовить жінка. – Статків не мали, тож пішла помічником до чоловіка на комбайн – заробляти гроші потрібно було. Робота це важка: з раннього-ранку до пізнього вечора в полі, в пилюці… Ремонтувати техніку не навчилася, а в ключах та гайках обізнана була – подавала, за потреби.
Та все ж призвання своє віднайшла в кулінарній справі – чотирнадцять років пропрацювала у Горностаївському ясел-садку № 1 «Малятко» кухарем. Дітям дуже подобалися приготовлені з любов’ю страви Ольги Володимирівни.


Колишня завідувачка ясел-садка «Малятко» Галина Бистрова й донині згадує її смачні супи, вареники, випічку та багато інших блюд. Й те, що в усіх святкових заходах брала участь, у виставах, перевдягалася в героїв казок та цікавих персонажів, особливо яскраво й колоритно зобразила образ ґаздині. Гарно співала, а найулюбленіша пісня, де звучать слова «Очі сині та сині дала мати дитині». Завжди усміхнена, весела, позитивна, якщо у співрозмовника на душі «коти шкребуть» – підніме настрій, як і її чоловік, знала багато жартів. Окрім того, охоче ділилася з колегами цікавими рецептами, скажімо традиційних страв кіровоградської кухні, звідки родом. Найулюбленіша коронна страва – «калдуни»: великі вареники, які мають начинку з фаршу та капусти (кислої чи свіжої).
Якщо немає на весіллі у нас на Кіровоградщині цих вареників-калдунів – то це не весілля, – ділиться жінка. – Вони такі соковиті, такі смачні!
Словом, любили в дитсадку О. В. Гориславець, а із завідувачкою й донині товаришують.
Чотирнадцять років дбала, щоб у малят на столах були смачні, корисні та різноманітні страви. А 2001 року вийшла на заслужений відпочинок.
Життя Ольги Володимирівни складається зі щоденних маленьких турбот, і в щоденних справах вона ніколи не нарікає, а дякує за кожен прожитий день. У щасливому шлюбі прожила з чоловіком (на жаль, уже помер) з твердою впевненістю, що він ніколи ні в чому не підведе. Діти, онуки й правнуки – підтримка та опора в житті. З чоловіком виростили двох синів – Миколу та Олександра.

Пишається О. Гориславець онуками, горда за внука нацгвардійця Олексія: після строкової служби підписав п’ятирічний контракт на проходження служби в Збройних Силах України, під час заворушень Євромайдану в Києві був поранений в ногу, нині захищає рідну землю – несе військовий обо’язок на ККП в Чаплинському районі.
Рукоділля і досі забирає весь вільний час. Як була молодшою (нині вже зір підводить) – дуже любила вишивати хрестиком, гладдю. Багато рушників вигаптувала, а на свято вулиці (було колись таке) вишила на чорному сукні килим. Так хотілося, щоб у будинку все було красиве, неповторне. Діти, внуки росли – в’язала їм речі. А ось нове захоплення – почала круги в’язати гачком (до речі, сама його з дерева й виготовила).


«Того, що доля вирішила дати – не можна ні примножити, ні відняти…» – згодна з цією філософською думкою Ольга Володимирівна. За щиру душу її доля наділила головним – гарною сім’єю, у колі якої й святкувала нещодавно 75-літній ювілей.
Оксана САЧЕНКО

Про Горностаївка INFO

Перевірте також

Чого чекати українцям у 2022-му

Новий рік завжди несе з собою зміни, які стосуються кожного з нас. Першого числа в …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *