You cannot copy content of this page
На головну / ІСТОРІЯ / Районна газета – літопис доль та дзеркало минулих днів. Якою буде подальша доля ДРУКОВАНОГО ВИДАННЯ?

Районна газета – літопис доль та дзеркало минулих днів. Якою буде подальша доля ДРУКОВАНОГО ВИДАННЯ?

Якщо на хвилинку замислитися, то виходить, що районна газета фактично від самого початку – незмінний супутник існування Горностаївського району, один із його індикаторів самостійності, самодостатності. Сьогодні район, як адміністративна одиниця, зникає. Головна редакторка газети «Сільські новини» Любов РУДЯ з нагоди професійного свята – Дня журналістів – розповіла про історію часопису та її творців, поділилася думками щодо цінності друкованих видань та від чого залежить їх подальша доля.

– Любове Михайлівно, за 25 років роботи в газеті «Сільські новини» Вам довелося брати інтерв’ю не в одного десятка депутатів, керівників влади та підприємств, фахівців різних галузей. Із нагоди професійного свята журналістів, читачам цікаво було б почути від Вас відповіді на запитання. Насамперед, давайте тезисно відтворимо історію нашого друкованого видання…
– Справді, історія нашої газети дуже цікава і багата: я декілька років збирала факти того, як вона видавалася, про що писали, хто працював… Наші давні читачі знають дещо – ми писали про це. Різні часи, епохи, історичні вітри, події відбились навіть у змінах її назви – за свою довгу історію газета тричі змінювала назву. «Сільські новини» – спочатку «Сталінець», потім «Заповіт Ілліча» – ось уже упродовж 86 років пише літопис нашого краю. Можливо хтось скаже, що це чергова красива фраза… Однак за нею історія різних епох і поколінь.

Вийшовши в світ ще довоєнного 1935 року, наше видання пройшло разом зі своїми читачами грізні роки Другої світової війни, післявоєнну відбудову та розквіт народного господарства, було свідком часів брежнєвської епохи, розвалу Радянського Союзу та становлення “незалежності”, двох «майданів», війни на Сході України, зазнало роздержавлення, і сьогодні з мешканцями нашого розформованого району переживаємо виклики децентралізації. Про все це, та як історія держави переплітається з долями людей, наших земляків, які творили історію Горностаївського району – можна знайти і на пожовклих архівних сторінках, і нинішніх номерах газети «Сільські новини».
Усе, що відбувалося у житті мешканців Горностаївщини, знаходило відображення на сторінках газети. І важливі події ставали об’єктом уваги журналістів та багатьох помічників – громадських кореспондентів. Вони вважали своїм обов’язком поділитися радістю, повідомити болючу проблему, донести до читача свою цікаву і актуальну інформацію. Яка, ніби у дзеркалі, відображала життя таким, яким воно є…
– Може нагадаєте, хто очолював редакційні колективи в різні роки та хто із журналістів найдовше творив районний часопис?


– Перший редактор нашої районки, яка звалася «Сталінець» – Андрій Клюненко. У період війни він працював у політвідділі 18-ої Армії, який очолював Леонід Брежнєв, а в післявоєнні роки – редактор найпопулярнішої у Запорізькому краї газети «Індустріальне Запоріжжя».
Відомо, що до війни в редакції працював кореспондентом Василь Варава із Заводівки. Коли розпочалася війна, він змінив перо на багнет: 1944 року вже був капітаном, мав орден Олександра Невського, загинув смертю хоробрих в бою з ворогом у Білорусії.

1952 р. Газета «Сталінець». Редактор Г. Походун

 

Колектив редакції, 1973 р.

З-поміж редакторів, що тривалий час очолювали редакційний колектив «Сталінця» та «Заповіту Ілліча» – Григорій Походун, а відповідальним секретарем тоді був Степан Тригубенко. Редактором цієї газети вже під назвою «Сільські новини» став Микола Барнаш. Потім редакторами були Володимир Динник, Віктор Гридасов, Петро Вельбик, Григорій Кузьменко.

Г. Чеверда, Л. Єременко, В. Гридасов, Г. Скутова, Г. Горошинський, 1977 р.

Багатьом журналістам редакція нашої районки зробила поштовх для кар’єрного росту. Віктор Гридасов згодом працював генеральним директором обласної телерадіокомпанії «Скіфія», Анатолій Жупина став головним редактором газети «Новий день». Перші журналістські кроки робили у нашій районці майбутні відомі поети та письменники Херсонщини – Володимир Глигач і Анатолій Анастасьєв, Лесь Косиченко.
У всі часи в районній газеті працювали гарні журналісти. Творчість об’єднувала різних за характером людей: Григорія Чеверду, Таїсію та Сергія Тарасюків, Григорія Горошинського, Галину Єрмишко, Василя Жалівцева, Івана Полянка, Ярославу Германюк та вже згаданих редакторів – чесних літературних рабів, які заради кількох рядків у газеті в будь-яку погоду вирушали у найвіддаленіші куточки району…
Найтриваліший стаж роботи в районці у Григорія Чеверди – 45 років, Григорія Горошинського – 40, Ярослави Германюк – понад 30. А найбільший стаж на посаді редакторської роботи у мене та у Петра Вельбика – він очолював газету 11 років.
– А як і про що писала газета в різні часи?
– Якщо переглянемо архівні газети, то побачимо, що газета віддзеркалювала час, в якому існувала, вписувала в історію реальні події і факти. Перші шпальти в радянські часи – неодмінно політичні. Постійне нагадування читачам про вождів народу. Часто красувався портрет Сталіна. Очевидно, то було не з власної ініціативи – такі були вказівки.

Братолюбівський маслозавод. Н. Рудоквас і О. Щербак. «Заповіт Ілліча», 29.04.1959 р.

Усе ж, були й не ідеологічні теми, під рубрикою «наші успіхи» перелічувалися досягнення в господарстві та прізвища людей, які перемогли у трудових змаганнях. Головним завданням районного видання завжди було – інформувати селян про реальні здобутки й звершення, значимі події з життя району та конкретних людей. Тому, безумовно, районна газета – один із найвагоміших здобутків нашого району.
Зрозуміло, поряд із новобудовами, школами, лікарнями, будинками культури, об’єктами промислового виробництва, тваринницькими комплексами, які зводили у 60-і–80-і роки – газета, на перший погляд – непримітна дрібниця. Але саме в друкованих рядках хронологія усіх найважливіших подій, великих і маленьких досягнень. І найголовніше – за кожною публікацією, кожною новиною, стоять наші земляки – герої праці, ветерани, пересічні трудівники, які свого часу творили наше майбутнє таким, як ми його бачимо сьогодні.
Рядки нинішніх номерів газети цінні актуальністю тем із життя громад, які зазнали децентралізації. З часом вони теж колись стануть частиною історії нашого краю, а люди – її творцями.
– Що пригадується з того, коли прийшли працювати редактором газети?
– Початок моєї редакторської роботи припав на ті роки, коли в редакціях ще не було комп’ютерної техніки. Це зараз макетувати газету в комп’ютері доволі просто: не поміщається текст у відведену для нього площу – можна його зменшити чи збільшити. А тоді доводилося вираховувати розмір статті до останнього знака, бо рядочки-гранки виливалися з розплавленого металу на спеціальній друкарській машині – лінотипі. Помилився з розрахунком, і вже не влазять кілька рядків у спеціальну рамку, яку потім заряджали в друкарську машину для друку газети. Доводилося скорочувати текст, правити помилки, а браковані гранки знову розплавляти і виготовляти нові.
Розумію тепер, як дивилися на мене тодішні працівники друкарні та метранпаж (верстальник сторінок). Вдячна їм, що вони терпіли мою недосвідченість і раз-у-раз переробляли гранки, затримувалися на роботі, аби газета вчасно була віддрукована.


Та ще пригадую, як із недовірою сприйняли моє призначення на посаду досвідчені працівники редакції Григорій Чеверда і Григорій Горошинський, мовляв, тут же треба писати, а на їхню голову ще одного чергового «не пишучого» редактора призначили. Як зізнавалися згодом – редактори мало писали, хіба що, як називали в редакціях, «передову статтю».
Запам’яталася водночас радісна і прикра подія: як сутужно не було з коштами, але редакція придбала першу комп’ютерну техніку – комп’ютер, принтер, сканер. Це був 2002 рік. Ми раділи, що перейшли на комп’ютерну верстку газети. Але… Через пів року всю техніку у нас викрали. Втім, ми і тоді виконали свої зобов’язання перед нашими передплатниками – газета вийшла із затримкою в один день, у понеділок (тоді субота була днем виходу). І це за 25 років був єдиний випадок, коли редакція нашої газети порушила графік виходу. Комп’ютерне обладнання міліція так і не знайшла, а нове допомогли придбати співзасновники – районна рада та райдержадміністрація.
– Чи легко Вам працювалося, адже за 25 років, мабуть, різні були ситуації?
– Дивлячись, що вкладати в це запитання… Якщо говорити про творчу роботу журналіста, то з цим проблем, мені здається, ніколи не було. Головним для мене завжди було, і ви це знаєте, щоб матеріали в газеті були «живі» і «приземлені» – відображали життя району. Журналісти в редакції – творчі, відповідальні, дотримувалися цього принципу. Думаю, наші читачі це помітили.
Для себе, як для редактора, ще насампочатку я поставила декілька завдань: наклад газети довести хоча б до двох тисяч примірників – коли прийшла в редакцію, він не досягав і п’ятисот; як мінімум має бути 8 шпальт – тоді було 4; якомога швидше перейти на комп’ютерну верстку. А згодом, із розвитком соціальних мереж, мріяла про електронну версію газети. Можу сказати, що всі завдання виконані.
Утім, були часи, коли газеті сутужно було виживати. Хоча, чому було… Нині теж виникла така ситуація, що ми не знаємо, чи збережемо друковане видання.
Багато хто ще пам’ятає, як видавали зарплату зерном, цукерками, банками, меблями тощо. У людей не було грошей, щоб передплатити газету. Тож ми організовували передплату через сільгоспвиробників в обмін на зерно, соняшник – потім це везли до млина та олійниці. У результаті, працівники редакції отримували заробітну плату борошном чи олією. Ті кошти, які випрошували у своїх співзасновників, із місцевого бюджету відразу перераховували друкарні. Але тираж газети тоді довели до 2,5 тисячі.

85-річчя газети: працівники друкарні та керівники району

– Дехто стверджує, що коли адміністрації та ради були співзасновниками газети, влада втручалася в редакційну політику…
– Я працюю у районній газеті з 1996 року, було по-різному. Очільників району за цей час бачила чимало, але, на мій погляд, не було жодного, хто б не хотів зробити так, щоб було краще. Однак скажу: це так з боку здається, що при владі лише зловмисники. Насправді, то тяжка ноша – брак ресурсів, нерви, пошук компромісу… Це я помічала, бо часто була учасницею різних подій.
Жоден із керівників чи то райдержадміністрації, чи то районної ради навіть не намагався цензурувати матеріали, або ж радити, що публікувати, а що ні. Думаю, мудрі були керівники району. Можливо, довіряли редакційному колективу, а може відчували – це не пройде. Звісно, було не без того, щоб часом, після публікації якихось критичних зауважень, не звернути увагу редактора: «можна було б по-іншому це подати».
Нам іноді дорікають, що мало критикуємо владу. Можливо. Але за будь-яких обставин, після отримання редакцією скарги, ми намагаємося допомогти знайти канал взаєморозуміння між владою і громадянами. Спочатку з’ясовуємо, що людина хоче: посваритися чи вирішити питання? Хоча і є спокуса дати скандальний матеріал – адже у нас це люблять і саме такими публікаціями деякі газети приваблюють передплатників. Після зустрічі з обома сторонами конфлікту знаходимо компроміс та вирішення проблеми… Про що й повідомляємо в газеті, або ж одночасно подаємо позицію кожної зі сторін.
А приваблювати читачів намагаємося позитивними матеріалами про рідний край, цікавих людей, життєвими історіями. Писати є про що – бо ж люди у нас які! І трудяться, і відпочивати вміють. Самі бідні, а хоча б 100 гривень у благодійну скарбничку та й кинуть… Так було в усі часи – збирали на підтримку і для війська, і для лікарні, і для дітей на лікування…
– Гадаю, читачам не зайвим було б знати найгостріші проблеми, які відчуває нині друковане видання…
– Одна з вагомих проблем, вважаю, не тільки для редакції, а й для передплатників – фінанси. Друк та папір дорожчає, зарплати, навіть мінімальні, зростають, передплатну ціну значно підвищити не можемо, реклами майже немає – адже сьогодні є доступність новин на різних сайтах. Також впливає на передплату те, що скоротили поштові відділення, запустили мобільну пошту, яка один–два рази на тиждень привозить пошту, і газету передплатники отримують із запізненням. Листоноші не займаються передплатою. Політика Укрпошти у ставленні до періодичної преси переходить усі розумні фінансово-економічні межі. Частка від передплати, яку вони забирають собі, переважає редакційну. Тож випускати друковану продукцію стає дуже невигідно. Це цілий комплекс причин, що вплинули на значне зниження тиражу газети.
– То, мабуть, не заперечуватимете, що нелегко в сьогоднішніх реаліях випускати друковане видання?
– Так, важко. Однак легше, ніж наприкінці 90-х, коли по пів року не було зарплати. Але знову настають тяжкі часи. Причини я вже перерахувала, розповідаючи про проблеми редакції. Повторюся, передплатників стає менше – а це головний постачальник коштів до редакції у нашому сільськогосподарському районі, де немає великих рекламодавців. І саме газети зниклих районів – та група, яка піддається найбільшому ризику. Розвивається інтернет мережа, де кожен безкоштовно може щось почитати.
Ми бачимо, що очікувати зростання передплати на 2022 рік не варто. Така ситуація не лише у нас. Вже є районні газети, де працює усього дві–три людини. Ми ще тримаємося: у нас чотири, з них два – журналісти. Думаю, всі їх знають, та все ж назву тих, хто нині працює в «Сільських новинах»: це я, Оксана Савченко, Тетяна Єгорова та Наталія Німчук.

Колектив редакції

– Чи знаходите спільну мову з депутатами та місцевою владою, чи відчуваєте їх підтримку після реформування газети й створення громад?
– Звісно, спільну мову знаходимо – вони ж розуміють: люди повинні знати, що робиться в громадах. Але з тією різницею, що з районного та обласного бюджетів зараз на висвітлення діяльності влади та ради не виділяється ні копійки. Та уже й Горностаївського району, як такого, немає. Хоча нас ніколи й не балували.
Обласна рада на такі друковані видання, як наше, не спрямовує кошти на висвітлення – все віддають двом обласним газетам і телерадіокомпанії. Реформовані районні газети самі заробляють кошти на своє існування. Додалося клопотів і після об’єднання громад і територіальної реформи. Щоправда, Горностаївська територіальна громада має свою сторінку в нашій газеті, постійно висвітлює свою діяльність та оплачує ці послуги. Але утримувати друковане видання громада можливості не має – на її плечі звалилося надто багато. А виробництво газети – задоволення не з дешевих. Тож хотілося б більшого сприяння іншої – Костянтинівської громади, яка відмовилася від висвітлення своєї діяльності у нашій газеті. Але повторюся: громади не з багатих, і ми розуміємо: навіть суто по-людськи підтримати просто не виходить.
Водночас, вірні друзі «Сільських новин» не зникають. Це і сільгоспвиробники, які відгукуються на нашу пропозицію – вони передплачують своїм працівникам газету, вітають земляків зі святами; і голови громад зі старостами, і депутати, і підприємці, і всі передплатники газети. Благодійний фонд Ігоря Колихаєва 4 роки поспіль передплачує до 200 екземплярів газети для воїнів АТО/ООС. Їх спільний внесок у фінансову скарбницю районки дозволяє ще триматися на плаву. Отож, дякую нашим передплатникам, що вони були, є і, сподіваємося, будуть!
– Які перспективи інформування громадян бачите після впровадження адміністративно-територіальної реформи?
– Досить складно сьогодні охопити інформацією територіальні громади. Не завжди в селищній чи сільській раді є бажання розповідати, що робиться у громаді. Можливо думають, що краще нічого не написати, ніж десь, там, щось може… якась критика буде.
Але, думаю, що цей перехідний період ми переживемо, громади зрозуміють, що без інформації жити неможливо, що газета на селі – важлива у цій справі. Все залежить від людського фактору, від взаємодії, від того, чи будуть люди в тій громаді передплачувати газету. Припускаю, що газета скоротить свій тираж. І це сьогодні дуже болюче питання, бо від кількості передплати залежить і бюджет редакції.
– Наразі всяку інформацію можна почерпнути з інтернету, доступ до якого є в кожного, і в будь-якому селі. Тож більшість людей, особливо молоді, обирають саме цей спосіб дізнатися новини. Як це впливає на долю газети?
– Справді, сьогодні будь-яку новину можна оперативно прочитати в соціальних мережах. Багато газет мають свої сайти, інтернет- версії, сторінки у фейсбуці, інформація поширюється в групах і спільнотах.

Маємо і ми такий сайт: нам подарували його розробники сайтів, без них ми б не створили, бо це для нас дорого. Але сувора правда така: сайт і його діяльність суттєвого доходу редакції не приносить. Та й навряд районне видання зможе створити повноцінну електронну версію без постійної фінансової підтримки.
Говорять, що скоро зникнуть друковані видання. А що дадуть електронні? Вони можуть доповнювати газету – подавати оперативну інформацію. Ми ж знаємо, що переважна більшість користувачів інтернет-мережі звикла дивитися фото та пасивно читати лише заголовки.
Втім, за багаторічними спостереженнями, можу сказати, що в суспільстві ще є незнищенний осередок духовної інтелігенції, яка потребує друкованої преси, незважаючи ні на що.
– І де ж шукати ту підтримку, щоб друковані періодичні видання не зникли?
– На моє переконання, насамперед держава має зрозуміти значення друкованого слова і підтримати малу пресу – це обіцяли і прописали фінансову підтримку в законі про роздержавлення газет. На жаль, ніхто цієї підтримки не отримав. Залишається сподіватися, що газета буде потрібна громадам та передплатникам.
Місцева преса пише про близькі для людей речі, і крім неї ніхто не зможе задовольнити попит на місцеву інформацію, якщо не буде цього видання. А може настати час, коли йтиметься про виживання газети, її можуть купити. Хтось, кому буде потрібна… Саме так втрачають інформаційне поле.

А тепер п’ять бліц-питань:

– Що найприємніше у Вашій роботі?
– Почути позитивний відгук про матеріал у газеті, знати, що твоя стаття комусь допомогла, а найприємніше – отримати велике рек-ламне замовлення.
– Чи обов’язково потрібно бути успішним журналістом, щоб стати хорошим редактором?
– Мені здається, що в переважній більшості випадків успішний журналіст буде і хорошим редактором.
– Які якості та навички повинен розвивати в собі редактор?
– Насамперед, і редактору, і журналісту потрібна, на мою думку, допитливість. Адже головне завдання журналістики — це знайти важливу або цікаву тему чи історію та розповісти її так, щоб читачам було цікаво і корисно.
– Чи маєте нагороди за журналістську діяльність?
– Маю почесну відзнаку «Золота медаль Української журналістики», є багато Почесних грамот різного рівня за перемоги в творчих конкурсах – редакції та особисті. Від Херсонщини була обрана делегатом з’їзду Національної спілки журналістів. Та найцінніша нагорода – це вдячність наших читачів.
– Що хочете сказати з нагоди Дня журналіста?
– Вітаю зі святом усіх, хто причетний до творення районки, дякую нашим читачам за відданість «Сільським новинам», плекаю надію, що газета доживе до свого сторічного ювілею.

Запитувала Оксана САВЧЕНКО

Про Горностаївка INFO

Перевірте також

Бюджет Горностаївської громади поповнився майже на 20 мільйонів гривень

Упродовж січня – травня 2021 року місцевий бюджет Горностаївської об’єднаної територіальної громади отримав 19,5 млн гривень податків …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *