You cannot copy content of this page
На головну / НОВИНИ / НА СВІЖИНУ!

НА СВІЖИНУ!

Бувальщина

Написалося якось….
В суботу свіжина! А це означало, що ми їдемо в село до бабусі й дядька «колоти кабана». В мене, дитини, це повідомлення викликало неймовірне піднесення настрою, бажання – скоріше б, і переживання, щоб часом не зірвалося, бо так інколи бувало.
Ритуалу «колоти кабана», як правило, передувало велике свято: Різдво чи Великдень, або ж інша причина, ну, наприклад, бабусі здалося, що двометровий (200 кг) кабан почав погано їсти і шоби він, боронь Боже, не схуд – його слід негайно заколоти.
Виїжджати слід було рано, бо кабан о 7.00, як правило, снідав відром помий з осипки, картоплі, кукурудзи, тертого буряка чи гарбуза й усіляких зливок у помийне відро на кухні. О 7.10 він починав повискувати, нагадуючи, що вже пора, о 7.30 кабан волав безперервним виском на ноті «сі» на усе село видаючи господиню заздренним сусідам в тому, що вона геть не хазяйоха й сьогодні заспала!
По нашому приїзді усі дорослі якісь фальшиво суєтливі, але кожен уже має свою визначену роль у процесі «колоти кабана».
Головна, звичайно, бабуся. Сьогодні в неї свято, бо той кабан – то депозит, примножений і здобутий її щоденною працею. Сьогодні рахунок буде обнулено, закрито, і в неї особливі сподівання на оцінку її старань. Вона, в чистому фартусі на пухнату кофту й хустці «ясній у квіти», зав’язаній під шию, радо нас зустрічає. Мені від неї цьомчик в щоку. В неї усе напоготові: чистий стіл в коморі під м’ясо, слоїк і кружка на кров, емальована мидниця на лівер та велика алюмінієва каструля на шкварки й топку здіру, в балії гріється вода мити кабана начисто, кілька рунделиків на поливати, дротяна щіточка на ратиці і чого тільки ще… Однак бабусин вихід пізніше.
Дядько другий в ієрархії «колоти кабана». Він смалить, вказує де і як потримати, розбирає тушку. За ним: паяльні лампи, ножі, шнурки – спутати кабана, гостра широка сокира.
Уже майже 8.00. Кабан все розуміє і тому мовчить, лиш тривожно рохкає. Ждемо коляра. Коляр має право запізнитися! Він сьогодні статусний, він в автарітєті! Завдання коляра, як я розумів, це зробити усе швидко. Швайка – головний його інструмент. Попасти точно в місце, в серце – основне його завдання. Я то думав, що прийде богатир, а прийшов сусід, ще не старий дядько, в кирзових чоботях, фуфайці, кепці на потилиці, із заскорузлими руками та папироскою без фільтру в куті рота. На плечі накинуто піджак. Руки! Я звернув увагу на його руки! Неймовірно великі долоні й пальці в позі захват. Прикурюючи цигарку, ховаючи в долонях запаленого сірника, помітно, що вони повністю закривали його обличчя. Пальці в тріщинах, з великими круглими нігтями. Допускаю, що він запросто міг би ними гнути цвяхи, давити горіхи й узяти розпечену головешку з багаття. Помітно, що й він теж ледь нервує… Ще б пак, сольний виступ перед нами, городськіми, зобов’язує. Однак і присутність аудиторії його теж підбадьорює й мотивує.
Надійшла команда усім дітям – в хату. Почалося! Двоє мужиків пішли в хлів в’язати, брати в плєн кабана. В’язати – це закинути за передню й задню ноги шнур-удавку. Вивести кабана на двір й одночасно завалити його на бік. Визг означає, що коляр зробив свою справу й можна виходити. Чи попав він і як точно, покаже вскритіє, ця тема буде актуальна хвилин за 40. Дядько й коляр у цей момент ну просто небожителі. Їх чоловічий первісний інстинкт добитчіка-мисливця реалізовано, продемонстровано й підкреслено тушею кабана. Всі інші мужчини, хто не валив кабана зараз взагалі ніхто, вони в тіні. Помітно, що їм теж хотілося б бути на місці коляра, але кишка тонка, карочє – слабаки!
Загуділи паяльні лампи, коляр двома пальцями дістає з пачки чергову папиросу і прикурює від їх полум’я, це його особливий шик на «колоти кабана».
Щетина кабана вмить спалахує й опалюється.
Що жінки, їх справа кухня, а мужики тут. Мені довіряють ніж, можу чистити, я теж мужик, я поруч з сильними, я теж мисливець. Це нічого, що мені довірили шкребти ратиці. Я все розумію, я ще малий, щоб великим ножем протягнути по спині начорно засмаленого кабана. Мама чи бабуся поливають чищені мною місця теплою водою. Я гордий з того, що саме вони мені асистують, а не я їм, те що роб-лю, важливо. Роблю все прискіпливо акуратно, щоб не отримати зауваження, бо ж, не дай Боже, відправлять до хати. Я теж колись обов’язково закурю від паяльної лампи і цикну слиною між зуби, думалось мені.
У процесі піднімаються стандартні теми: чим краще смалити – лампою чи соломою, і вкотре береться обітниця другим разом все ж соломою спробувати. Переказуються історії, як в якомусь селі, кабан, якого вже почали смалити, ожив і заїхав ратицею дядькові у скроню так, що того відливали водою. Сперечаються, що часник в м’ясо на ковбасу слід додавати наприкінці, і що зерна гірчиці – то приправа на любітєля.
Вихід жінок! Вони сьогодні покірні головній господині, бабусі, й своїм сильним чоловікам. Приймають й розносять на місця: сало, здір, ливер, кров, печінку, шмат ще теплого м’яса й бочка з живота на свіжину.
Бабуся бере порубану грудинку. Лиш їй довіряється приготувати з неї юшку: наваристий суп, де лиш м’ясо, картопля й сіль з лаврушкою. Без бабусиного контролю не залишиться й пательня, де готується свіжина. Здоровезна розігріта чорна сковорідка з шипінням і злістю приймає пророслий бочок, нарізаний грубо, щоб шкварка вся не витопилася. Потім закладається шматками м’ясо. Потім ледь печінки. Потім багато цибулі. Воно мліє в жиру, булькає й шкварчить під важкезною кришкою, розносячи аромат на усю вулицю.
Стіл накрито, мужики, будучи голод-ними й одурманеними від запахів з кухні, все ж не поспішають. Поспіх у цій справі взагалі не доречний, бо ж коли то знов буде та свіжина? Вони домивають інвентар, зносять чверті туші в льох, щоб вистигли до завтра і ввалюються в хату. Жінки їм зливають на руки, подають мило й чисті рушники, дають переодягнутися до столу. Це так лиш на «колоти кабана», вдома, як правило, вони вмиваються самі.
У глибоких таріляках гаряча юшка парує немилосердно. З неї стирчить шмат вареного м’яса розміром з кулак, зверху добра щепка зелені, присипана чорним перцем. Нема сил терпіти, щоб вже не почати їсти! Дорослі, як годиться, пригубили і всі засьорбали, крехтячи від задоволення. Жують голосно й прихвалюють бабусю! Бабуся їсть мало, їй добре і так. Помітно, що вона втішена присутністю сім’ї і спільній участі в освоєнні її депозиту.
Перший голод вгамовано, почалися розмови. Подається картопля й на стіл ставиться пательня зі свіжиною. Кожен сам обирає собі кусень до смаку. Я не вникаю в зміст тих розмов. Мені все рівно. Мені добре до одурі й так. Я пливу від ситості й втоми, це помітили, з’явилася перша пропозиція йти спати. Я б пішов, але ж із першого разу якось не гоже та й так добре на тій кухні між своїми, я ж мужик… Так добре… між своїми… Як у сні…

Дмитро Смоленський, учасник групи «Село є село!»

Про Горностаївка INFO

Перевірте також

Змінили механізм держпідтримки для аграріїв

Раніше величезні дотації отримували саме агрохолдинги. Сьогодні 4,5 млрд грн ми вкладаємо в підтримку малих …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *