You cannot copy content of this page
На головну / ЛЮДИ / Миротворці на своїй землі

Миротворці на своїй землі

15 липня – День українських миротворців. Історія українських миротворців починається з 1992 року на міжнародному рівні і продовжується нині на своїй українській землі, коли прийшов час захищати власну Батьківщину. Наша розповідь про представників миротворчої місії – нашого земляка Юрія ВОРОПАЯ та його побратима Дениса Медведєва.

Зазначимо, українські «блакитні шоломи» з 1992 року взяли участь у понад двадцяти миротворчих місіях: гідно представили нашу державу на міжнародному рівні в колишній Югославії, Анголі, Ліберії, Судані, Сьєра-Леоне, Лівані та інших країнах. Сьогодні, коли прийшов час захищати власну Батьківщину, військовослужбовці стали миротворцями на своїй землі. На українській Донеччині та Луганщині мужньо боронять територіальну цілісність наші захисники, з-поміж них і мешканці нашого краю. У кожного з них власний шлях воєнними дорогами.

Неоголошена війна на Сході України раптово увійшла в життя нашого земляка – мешканця села Заводівки Юрія Воропая 2014 року. Він був з-поміж перших добровольців, які відгукнулися на заклик захистити рідну землю – поїхав на Схід стримувати російську агресію слідом за сином Антоном.

Антон Воропай з побратимом

Коли син за однією з перших хвиль мобілізації 2014 року потрапив у зону антитерористичної операції, де сміливо боронив честь, суверенітет і цілісність України, Юрій Воропай не міг сидіти вдома.

Не довго думаючи, Юрій Іванович пішов до військкомату і висловив бажання піти добровольцем у пекло бойових дій – так у серпні 2014 року сорокадев’ятирічного заводівця записали до війська, а наступного дня вже потрібно було їхати. Для дружини ця звістка стала, як грім серед ясного неба: окрім того, що зболілося серце за сина, ще й чоловік наражатиме себе на небезпеку. Однак захисник-козак твердо вирішив піти добровольцем.
Перед тим, як потрапити в зону АТО, його з іншими новобранцями відправили в Центр підготовки військових частин та підрозділів «Широкий Лан» на Миколаївщині. Тут і потрапив до підрозділу 79-ї окремої бригади – 3-го десантно-штурмового батальйону «Фенікс», який було сформовано із добровольців. У листопаді 2014 року третій батальйон перекинули в зону антитерористичної операції. Взимку та навесні 2015 року у складі батальйону наш земляк ніс службу в секторі «М» (Маріуполь), брав участь у боях під Гранітним, Широкиним та інших «гарячих точках» Донеччини. До зони відповідальності батальйону входила оборона порту Маріуполя та узбережжя Азовського моря.
То були одні з найтяжчих періодів воєнного конфлікту на Сході країни й багато деталей все ще не може розкривати військовослужбовець. Тож Юрій Воропай не багатослівний, хоча про героїзм десантників 79-ї окремої десантно-штурмової бригади ходять легенди. А те, що пережив на небезпечних дорогах Донбасу, ятрить душу й донині.

Батальйон «Фенікс» під час виконання завдання

Траплялося різне: і шквальні обстріли, і танкові прориви. Але хлопці, з якими був в одному окопі, як наголошує учасник АТО, ніколи не ховалися за спинами, завжди були готові прикрити і підстрахувати. Повертаючись у спогадах до бойових виходів, військовослужбовцю складно виділити один, який би запам’ятався найбільше, бо кожен був по-своєму небезпечним та важливим. Та з тремтінням у голосі говорить про побратимів, які навічно залишилися лежати у донецькій землі. І зазначає, що для нього слова «Слава Україні – Героям слава», з 2014 року набули нового змісту. А свідчення мужності – нагороди.


– Шлях був важкий, окрім іншого, тоді не не вистачало зброї, майже не було забезпечення, особливо добровольців, – говорить учасник бойових дій, козак Горностаївського куреня ВЗН Юрій Воропай. – Тож було б сутужно, аби не волонтери, і горностаївські також, які взяли на себе турботу про військових. Привозили і зброю, і пронежилети, і каски, і форму, і берці… Не говорю вже про смаколики та моральну підтримку. Однак я пишаюся, що належу до тих, хто не спасував перед небезпекою. Можу сказати єдине: хлопці, які полягли, і які залишилися живі, – стовідсотково справжні патріоти. Може, хтось каже, що ми не багато зробили 2014 року. Намагались зробити те, що могли. Додам, що нікого не треба було змушувати йти, навпаки найстрашніше було – якщо відрахують з батальйону. Але є речі, за які ти вдячний цій війні. Це – люди, яких зустрів.


Тож приємною несподіванкою стала для нашого земляка-оборонця зустріч із побратимом Денисом Медведєвим, із яким не бачилися шість років – після демобілізації 2015 року. Денис, проїжджаючи через Горностаївку в Дніпро, звідки родом, вирішив затриматися й зустрітися з побратимом, із яким доля звела на полігоні «Широкий Лан» й опісля побували не в одній небезпечній ситуації та неодноразовими обстрілами. А відбулася зустріч побратимів у канцелярії Горностаївського куреня Війська Запорозького Низового. На ній був присутній також голова громадської організації «Спілка учасників АТО Горностаївського району», військовослужбовець Павло Ілляшенко та голова Координаційного центру допомоги воїнам АТО/ООС Олександр Слісаренко. Розмовляли про військові будні та сьогодення.
Гість повідав, що він і нині у строю військовослужбовців у складі 25 окремої повітрянодесантної бригади м. Дніпра – перевівся, щоб бути ближче до отчого дому. Загалом у зоні АТО/ООС відслужив п’ять років і 9 місяців. Коли демобілізувався 2015 року, пішов на курси офіцерів, здобуває вищу освіту.
Помотало бойовими шляхами Донеччини, був на передових позиціях, – зазначив Дмитро. – З Юрієм та рештою хлопців з «Феніксу» ми були від серця до серця. І щоб не говорили, 2014 року на Схід йшли відважні воїни, вмотивовані любов’ю до рідної землі. Нині вже не так. Були з-поміж нас і два доктори наук, чотири кандидати наук, три медика, які працювали за кордоном, випускник Київського інституту міжнародних відносин, який був перекладачем у двох президентів. Був і голова облради – 2014 року став добровольцем: змінив кабінет на багнет. У той буремний час військові, незважаючи на те, що не мали достатньо досвіду та забезпечувались переважно силами волонтерів, змогли гідно протистояти ворогу, наступати і перемагати. Пам’ятаю, як до нас заїздили горностаївські волонтери з гостинцями та необхідними речами, медикаментами, передавали нашій бригаді й КАМАЗівського двигуна – він нам конче був потрібен для БТРа. Дуже дякую за увагу й турботу вашому краю: і військовим в зоні ООС, і що допомогли зустрітися з Юрієм Івановичем.
…Молоді хлопці та дівчата, сучасні захисники держави, довели, що українці – незламна нація. І кожна особиста історія – це історія України.
Оксана САВЧЕНКО

Про Горностаївка INFO

Перевірте також

На черговій сесії селищної ради депутати ухвалили необхідні для розвитку громади рішення

Того тижня відбулася ІХ сесія селищної ради ІХ скликання під головуванням голови Горностаївської територіальної громади …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *