You cannot copy content of this page
На головну / ЛЮДИ / Майстриня художньої вишивки з Нових Олешок

Майстриня художньої вишивки з Нових Олешок

Світ твоїх захоплень

Говорять, у кожної людини є дар і життя дано для того, аби його в собі відшукати. Деяким мешканцям Горностаївщини вже вдалося віднайти свій талант, і тепер у них є достатньо часу, щоб його розвивати. Одна з них Тамара Яременко-Лисенко

Тамара Іванівна Яременко-Лисенко свій дар відшукала – вона створює красу на полотні, вишиваючи картини та рушники. Любов до художньої вишивки прищепила перша вчителька Євгенія Григорівна Береза. Та після школи життя так склалося, що не до захоплень було.
Повернулася до вишивки 2010 року. За 2 роки мала вже 28 вишитих картин і 5 рушників, а наразі вже й з ліку збилася. Свої роботи показувала на святкових виставках не лише в рідних Олешках, а й у районі та сусідніх селах.
Присутні на святах одразу звертали увагу на її роботи і високо оцінили майстерність рукодільниці. А все тому, що кожен виріб створює терпеливо й натхненно. Як у справжньої українки, її оселя наповнена вишиваними картинами та рушниками.


Про своє життя та становлення, як майстрині, дуже цікаво розповідає сама Тамара Іванівна.
«У родині було 5 дітей, я й Іван були двійнятами. Батьки днями працювали в колгоспі то догляд за малечою припадав на мою долю. Ставили навпроти сонечка ночви з водою, а самі бігали за селом гралися: качали перед себе обід з велосипедного колеса, робили з пиляки пасочки, а з калачиків майстрували ляльок. Маючи лише 6 років, купала братика та чотирирічну сестричку (один брат був уже дорослим, а інший помер), як могла прала їхній одяг та розвішувала його на тин сушитися. Усі разом пасли гусей, збирали на полі колоски та рвали траву для птиці.


У школі вчитися дуже подобалося. Саме перша моя вчителька Євгенія Григорівна Береза і прищепила мені любов до прекрасного – до художньої вишивки. Я була дуже здібною дівчинкою і мої вишивки неодноразово демонструвалися на районних виставках.
До школи ходили з братом з однією торбою на двох, а чорнильницю носили в руках по черзі. Бігали до клубу в кіно – мати грошей не завжди давала, то було прослизнемо непоміченими до зали, посідаємо на долівку перед першим рядом і раді радесенькі.
Маючи 13 років, влітку з братом працювали на колгоспному бурті. Вночі з іншими дітьми допомагали дорослим на просушці зерна, а восени – на чистці початків кукурудзи. Саме нас з Ванею визнали передовиками і на колгоспних зборах врочисто нагородили кирзовими чоботами. Ваня чоботам дуже зрадів і гордо ніс їх додому перекинувши через плече, а я, набурмосено волочила свою пару по землі, бо мріяла про блискучі гумові чобітки…
Після закінчення школи планувала вступити до медучилища та на жаль не склала іспити, то й пішла працювати на Каховську харчосмакову фабрику. Якось у 2010 році пішла до знайомої – побачене перевернуло все в моїй душі. Знайома мала майже 100 вишиваних картин у рамках і вся її квартира неначе світилася всіма кольорами райдуги. Заболіла моя душа, я втратила сон і спокій доки сама знову не почала вишивати. За 2 роки мала вже 28 вишитих картин і 5 рушників, а наразі вже й з ліку збилася. Складно працювати: зір починає підводити, тиск скаче та попри все, під час вишивання отримую фантастичну насолоду, заряджаюся позитивною енергетикою. Милуюся кожною закінченою роботою і розумію, що вишивання для мене то вже не тільки захоплення, то – сенс мого буття».


Тамара КОНДРАТЮК, село Нові Олешки

Про Горностаївка INFO

Перевірте також

Пільгове розмитнення авто: допомога волонтерам чи спекулянтам?

Із початком повномасштабною війни Росії проти України депутати спростили ввезення товарів з-за кордону, зокрема скасували …

Один коментар

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *