You cannot copy content of this page
На головну / ІСТОРІЯ / Жила-була пекарня…

Жила-була пекарня…

У першу суботу липня відзначають міжнародний день кооперації. До традиційної форми кооперації відносилося в нашій місцевості колись потужне підприємство Горностаївський хлібокомбінат. Смачні та сумні спогади старожилів пов’язані із пекарнею, як її називали в народі.

Пахощі свіжої випічки розносилися далеко навколишніми вулицями, заходили вони і до нашої хати. Ноги самі несли нас до крамниці тітки Наталки. А купивши хліб, ми ставали ще щасливішими. Той смак свіжоспеченого хліба не можна забути і досі. Тепер усе це живе лише в спогадах старожилів. Стара пекарня, яка знаходилася на вул. Перемоги, 135, тепер для нас лише історія.

Колектив пекарні, 1970-ті роки

Вони були закохані у професію – спогади тих, хто любив хліб і працю

Василь Іванович Книш: «Стара пекарня розташовувалася колись на місці сучасного Будинку культури. Хліб там по карточкам видавали, а потім уже і за гроші. Місце для нової вибирали за селом із зручним заїздом для машин і коней. Будували протягом двох років. За устаткуванням їздили в м. Одесу. Звідти були і спеціалісти, які все встановили. Це були електричні тістоміси, конвеєрна лінія, печі, які працювали на вугіллі. На навчання до Херсонського училища були направлені бажаючі. Горностаївський хлібозавод відносився до системи споживчої кооперації, він займався виробництвом і торгівлею хлібобулочних виробів».
Олександра Сергіївна Нікіфорова: «На пекарні я працювала від 1964 до 1985 р. Було у нас чотири зміни: три працює, а четверта відпочиває. За добу випікали до двох тонн хлібобулочних виробів. Вищий сорт хліба коштував 26 копійок, перший сорт – 16, а «Саратовський» – 56 копійок. А ще випікали булочки, рогалики, бублики, весільні короваї та шишки, сушку, пампушки… У школу спеціально випікали булочки за 3 копійки. (Особисто я це добре пам’ятаю. Молоко нам давали безкоштовно, а ми лише купували булку і вже були не голодні)».

Нікіфорова Олександра Сергіївна (ліворуч)

Також зі слів Олександри Сергіївни стало відомо, що вся продукція випікалася за традиційними технологіями на густих опарах, із застосуванням рідких дріжджів і молочно-кислих заквасок. Це давало хлібові властивий смак і аромат. Кожну хлібину пекарі місили і формували вручну. Весь процес випікання здійснювався з дотриманням санітарних норм і правил. Продукція проходила постійний контроль.
Ольга Макарівна Семенюк: «За направленням Горностаївської коопспілки 1970-го я закінчила Херсонське училище. Отримавши спеціальність майстра-хлібопекаря, я прийшла працювати на пекарню. Борошно нам привозили вищого, першого ґатунку, житнє. Дріжджі робили і самі із закваски, і привозили уже готові. Головне було замісити опару на теплій воді, дотримуючись технології. Тісто має «підійти» та набратися кисню, для цього потрібен певний час. Електричний тістоміс допомагав у роботі. Потім зважували кожну порцію, руками виплескували круглу, наче сонце, хлібину. Вкладали у змазану олією форму і до печі. Мої руки завжди пахли хлібом. Я постійно згадую запах того хліба, який ми випікали. Такого тепер уже нема».
Усе своє життя Ольга Макарівна провела на пекарні. Подобалася жінці її професія, бо дарувала людям радість. Її натруджені, вузлуваті руки були причетні до того хліба, що лежав на прилавках магазинів і яким славилася Горностаївка. І згадувала вона про свою працю із радістю та сумом. Одно бідкалася та жалкувала, що не працює більше хлібопекарня.

Працювали з усмішкою
Колектив пекарні на параді

Лариса Іванівна Сєльська: «На хлібопекарню я прийшла працювати 1974 р. і працювала до її закриття в 2003 р. Колектив був дружній, спрацьовитий. Завозилися якісні сорти борошна з відповідною клейковиною. Випікали різні сорти хліба. Кожне весілля тоді не обходилося без наших шишок та короваїв. Праця пекарів цінувалася, до них ставилися поважно. Хочу згадати наших пекарів Віру Гурєєву, Ніну Чернишову, Марію Маринко, Клавдію Цуканову, Віру Гречану, Олександру Нікіфорову, Ольгу Семенюк. Їм постійно допомагали слюсарі: Вітя Тітков, Олександр Крауз, В’ячеслав Богдан, Іван Савелійович Чайка. Одного разу піч, в якій був хліб, зламалася. Слюсар Віктор Євгенійович Тітков одягнув на себе як можна більше одягу. Облили його водою з ніг до голови і він заліз у гарячу піч і полагодив її. Звідтоді ми його стали звати: «Наш герой». Робітниками цеху були Марія Шепель, Тамара Волик, Ольга Кліщова. З-поміж кочегарів Федор Нікіфоров, Іван Яровий, Євген Базильчук. У бухгалтерії працювала Параскева Євтихіївна Рябенко. Валя Костенко продавала хліб. Директорами свого часу були: Василь Іванович Книш, Іван Сидорович Антоненко, Надія Трифонівна Осипчук. За місяць пекарня випікала до 200 т хлібобулочних виробів. Чотири хлібні машини обслуговували весь наш район. Возили і в Каховку на базар. Каховчани заздалегідь стояли і чекали нашого хліба. Радість і щастя панувало тоді в колективі».
Людмила Іванівна Капітан: «Хлібопекарство – це був складний, але злагоджений технологічний процес. Борошно нам постачали із елеватора Великої Лепетихи; дріжджі – із м. Херсона (база «Укропт-бакалія»), сіль, масло, цукор, ваніль Горностаївське райпо, маргарин база «Укроптм’ясомолторг» з м. Херсона, масло вершкове – Горностаївський маслозавод. Але до всього цього мав своє значення людський фактор: любов до праці і до випеченого хліба. Пекарня ніколи і не спала. Тут постійно працювали робітники. Одні замішували та пекли, інші видавали. Це була якісна на 100 % натуральна продукція».
Тамара Анатоліївна Василевська на моє запитання «Чому горностаївський хліб був найсмачнішим?» відповіла: бо вкладали в той хліб і душу, і серце. Та додала: «Нині на прилавках механічний хліб, без тепла жіночих рук. А тоді вимішували вручну, при його виготовленні читали молитву. Ото і був наш Горностаївський хліб смачний – бо був спечений з любов’ю».
Зінаїда Єгорівна Солоха: «Свого часу я працювала майстром-хлібопекарем на пекарні. В мої обов’язки входило якісно і вчасно замісити опару, дотримуватися рецептів замісу на хліб, вермішель, макаронів, лапши. Весілля не обходилося без наших шишок та короваїв, тому кожна п’ятниця – це у нас запах ванілі на всі цехи, у всіх течуть слюнки від аромату. А коли підходив Великдень, то замовлень так було багато, що ми працювали понаднормово, але з випічкою справлялися. Приємно було ходити селом і слухати від людей подяки за смачний хліб».

Наталія Шепель, Ольга Кліщова, Зінаїда Солоха, Галина Унгурян (зліва праворуч)

Усі мною опитані запевняли, що той горностаївський хліб навіть близько не можна порівняти із хлібом, який нині продається в магазинах. Записувати спогади у працівників пекарні було цікаво і повчально, доки розповідали про діяльність. А лише тільки мова заходила про закриття – сум, сльози та обурення. Розповідали, як відстоювали виробництво. Боролися вони до кінця. Обурення їх мені зрозуміле. Закрити пекарню, яка була бюджетоутворюючою організацією селища, – це було нонсенсом. Повністю зупинилося виробництво в 2003 р. і стояла вона пусткою. Спочатку охороняли, а потім демонтували і здавали на металолом виробничі потужності. А далі, особливо вночі – стукіт та вивезення всього, що можна було вивести та винести. Довго стояла вона без господаря.
Анатолій Іванович Маменко: «Перехід із державної власності на приватну боляче вдарив по кооперації і в державі, і в нашому районі. Традиційні економічні зв’язки рушилися. Це було видно і в постачанні сировини, й у збуті готової продукції. Забрали в них машини «Хліб», я допомагав розвозити хліб селом. Почалися перебої із постачанням сировини, борошно привозили низької якості з невідповідною клейковиною».
На моє запитання «Кому було вигідно закрити нашу пекарню?» всі опитані відповідали – конкурентам. На той час державним підприємствам було тяжко виживати, а приватні процвітали. У колектива почалося виживання: самі заготовляли дрова, ставили буржуйки, з мішковини шили штори і закривали місце, де топилися буржуйки на дровах, зберігаючи тепло для замісу. А ще почали вимикати електроенергію, тісто або не підійте, або перекисне. Колектив ходив, просив, добивався… Обурення людей було зрозуміле, але чиновники розводили руками. Борги із зарплати почали віддавати устаткуванням, здаючи його на металолом. А потім забросилося все. І спостерігав наш куток за розкраданням пекарні, особливо вночі. Руїною стало підприємство, яке годувало весь район. Потім був його продаж. Купівля. Реконструкція. І тепер це уже зовсім інше підприємство. А йдучи чи їдучи мимо, в колишніх хлібопекарів зринають приємні спогади і про працю, і про хліб. І донині болить у них душа й серце за тим виробництвом.
…Усе моє дитинство пройшло поруч пекарні. Частенько ми, дітвора, заглядаючи у вікна, спостерігали за випічкою хліба. Жінки нам виносили і частували запашним хлібом. Та смакота була неперевершена. Уже з роками я зрозуміла, чому хліб вважається святим. Недаремно людина просить у Бога: «Хліб наш насущний дай нам сьогодні», бо хліб – усьому голова.
Олена ТАШКІНОВА

Про Горностаївка INFO

Перевірте також

На черговій сесії селищної ради депутати ухвалили необхідні для розвитку громади рішення

Того тижня відбулася ІХ сесія селищної ради ІХ скликання під головуванням голови Горностаївської територіальної громади …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *