You cannot copy content of this page
На головну / ЛЮДИ / ВЛАДА МАЄ БУТИ ДЛЯ НАРОДУ, А НЕ НАВПАКИ

ВЛАДА МАЄ БУТИ ДЛЯ НАРОДУ, А НЕ НАВПАКИ

До 25-річного ювілею незалежності України в газеті «Сільські новини» було опубліковано інтерв’ю з Іваном Семеновичем ЄРУХОМ, першим Представником Президента України в Горностаївському районі – людиною, котра була найголовнішою в районі в роки становлення самостійності нашої держави. Минуло п’ять років від часу нашої розмови, але слова Івана Семеновича «ВЛАДА МАЄ БУТИ ДЛЯ НАРОДУ, А НЕ НАВПАКИ» – актуальні й сьогодні, коли ми відзначаємо вже 30-річчя незалежності України.

У переддень 25-річного ювілею Незалежності України вирішила відгорнути завісу близької-далекої минувшини разом з тією людиною, котра була найголовнішою в районі в перші роки утвердження самостійності нашої держави. З чого все починалося, які погляди на сьогоднішні події та яким бачиться майбутнє – говоримо з першим Представником Президента України в Горностаївському районі Іваном ЄРУХОМ.

– Іване Семеновичу, з того 1992 року пройшло майже чверть століття. Відкрийте таємницю тієї епохи: як Вас призначили на високу посаду – Представник Президента України?
– Навіть не думав і не гадав… Пам’ятаю, був саме в районному управлінні сільського господарства, коли зателефонував Представник Президента в Херсонській області Олександр Мельников і запросив на розмову. Як виявилося, мою кандидатуру запропонували на посаду Представника Президента в Горностаївському районі і я маю їхати в Адміністрацію Президента. Чому саме обрали мою кандидатуру? Може тому, що в той час без відповідного професійного досвіду роботи, освіти, вміння працювати з людьми, без позитивних результатів на попередніх ділянках роботи, на цю посаду не призначали нікого. Все це належним чином вивчалось. Тоді я працював головою колгоспу «Росія», який не пас задніх.
А може так склалася доля, що мені випала честь бути першим на такій відповідальній і високій посаді. Тоді була негласна вказівка: тих, хто очолював раніше райкоми (а вони майже всі стали керівниками районних рад), не пропонувати на посаду Представника Президента. А я до цього працював головою Горностаївського райвиконкому. До речі, коли ми, представники районів, їхали до Києва на співбесіду, то з-поміж нас не було жодного колишнього партійного працівника. Зізнаюся чесно, не дуже хотілося йти на цю посаду, але нас тоді ніхто й не запитував – треба, і вся розмова.
– А чому не хотілося? Які завдання ставив перед Вами Президент України та, що на той час відбувалося в районі?
– Це була нова, досі не знана в Україні посада з великими повноваженнями, адже підпорядковувалася безпосередньо Адміністрації Президента. І було якось не по собі, коли не знаєш, що мусиш робити. Я і мої колеги з інших районів області пройшли співбесіди з відповідальними спеціалістами президентської адміністрації. Президент України Леонід Кравчук зустрівся з нами в Будинку профспілок. Настанови і рекомендації до нашої роботи поставив, на перший погляд, прості й зрозумілі: утримати економічну стабільність, зберегти все, що надбане, утримати рівень життя мешканців району хоча б на рівні 1990 року. Леонід Макарович був упевнений – та й ми у це вірили, – що Україна економічно сильна держава і ми обов’язково усі негаразди здолаємо.
На той час у районі все виробництво ще було збережено. Але розпад Радянського Союзу створив у державі низку проблем, про які ми раніше не думали: розривалися економічні зв’язки; відкинули планове ведення народного господарства; у країні не було грошової одиниці. Це призвело до скорочення виробництва, вивільнення працюючих. Люди приходили зі своїми проблемами, вважаючи, що я все можу вирішити – адже як-не-як Представник Президента… Та тоді ми ще міцно трималися і вірили, що українці житимуть так, як цього заслуговують. На жаль…


– Чи не хочете Ви сказати, що Україна не була готова до незалежності? Адже ми справді бачимо, що з’являються все нові негаразди…
– Наш народ виношував мрію про незалежність століттями і покладав на неї великі надії. Так званий, путч лише підштовхнув до рішучих дій, і Україна – одна з перших вийшла зі складу Радянського Союзу. І тоді, 1992–1994 роками, коли я працював на посаді Представника Президента, нові паростки влади давалися не зовсім легко, адже ми почали жити у зовсім новій системі. Та кадри були досвідчені. Може хтось скаже сьогодні, що то були партократи. Але тоді всі спеціалісти були партійними – без цього на керівні посади не ставили. І це були люди, які своєю працею створювали добро та достаток у країні, тому я й сьогодні переконаний, що більшість з них були і є віддані нашій державі. Можливо ми не зовсім були готові сприйняти свободу, але відчули себе українцями, щиро вірили, що настали нові часи.
Інша справа, до чого ми дійшли… На мою думку, на спад виробництва вплинули насамперед непродумані перші реформи: розпаювання земель, майна, як наслідок – розпад колгоспів, зникнення тваринницьких ферм, люди позбулися роботи. Хоча задуми були хороші. Тоді наробили помилок, робимо їх і нині при впроваженні реформ. А будь-яка реформа потребує глибокого системного аналізу та має підкріплюватися фінансами. Нинішній рівень життя змушує людей задумуватися – чи туди ми йдемо? Люди двічі виходили на майдан, робили революції, а тепер розчаровані.
– Говорять, в одну річку не можна увійти двічі. А Ви змогли: 1999–2002 роками Ви знову керували районом, але тоді ця посада вже іменувалася – голова районної державної адміністрації. Коли було важче?
– За другим приходом. Адже великих змін на покращення не сталося, навпаки все йшло на спад: економічні зв’язки вже були розірвані, проблеми з електроенергією, господарства розорені, безробіття, безгрошів’я… Але боліло й тоді, болить і донині, що ми топчемося на місці, що у нас війна..
– Щось розмова виходить песимістична. Невже за 25 років не було ніяких зрушень?
– Чому ж, дещо позитивне є. Приміром, у сільськогосподарській галузі усе-таки справи зрушилися на краще: відродилося рослинництво, у виробників з’явилася сучасна техніка (на жаль, не вітчизняного виробництва). У країні почалися реформи – і це вже добре. Сподіваємося, що вони будуть на користь людям, а наші правителі «не рубатимуть з плеча». Адже ідея може бути хороша, але її так легко можна спаплюжити, якщо не думати, що з того вийде. Ще додам, що прийшла демократична свобода, якщо я відкрито можу сказати те, що в мене на думці.
– Іване Семеновичу, у Вас великий досвід роботи і в управлінській галузі, і в господарській – тривалий час пропрацювали начальником міжрайонного управління водного господарства. Що ж треба все-таки робити, щоб краще жилося?
– Нам треба опам’ятатися та зрозуміти – у чому зло. Передовсім, усі маємо усвідомити, що нічого не досягнемо, якщо будемо сидіти, склавши руки та чекати милостиню. Треба всім добре і відповідально виконувати свою роботу. Погляньте, де колектив дружній, працьовитий – там і результати гарні, там і робочі місця створюються. Згадаймо, коли 90-ми роками почали реформувати сільськогосподарську галузь, з’явилися перші фермери і їм дали безпроцентні кредити. Тоді одні купили комбайни і трактори, а інші – автомобілі. У кого був успішніший результат? Повторюся: головне не спаплюжити ідею на всіх рівнях. І якщо поєднати три складові – держава, громада, керівник – можна досягти успіху.
– Усі, мабуть, знають народну мудрість: хтось учиться на своїх помилках, розумний – на чужих, а мудрий їх просто не робить. Сподіваючись на Вашу відвертість, хочу запитати: хтось із нинішніх керівників району сьогодні цікавиться досвідом Вашим та Ваших правонаступників, чи може радяться з питань управління?
– Справді, життя підтверджує: без спадкоємності немає руху вперед. Буває прийшов керівник і не знає з чого починати. Тут, мабуть, і знадобилися б поради людей, які в цій галузі, образно кажучи, вже набили собі лоба. А може новому керівнику це і не потрібно, він усе знає? У нашому районі понад два роки практично не було голови райдержадміністрації – то ніхто й не радився.
Розумію: сьогодні тяжкі умови життя. Але завжди говорю, що треба мати бажання працювати, а не створювати видимість, що працюєш. Хотів би порадити нинішнім і майбутнім керівникам, яких призначають чи обирають на посади: пам’ятайте, що влада для народу, а не навпаки. Тоді й довіра людей буде. Сподіваюся, ми все-таки станемо муд-рішими, щоб зберегти Україну та її Незалежність.
Cпілкувалася Любов РУДЯ

Про Горностаївка INFO

Перевірте також

Змінили механізм держпідтримки для аграріїв

Раніше величезні дотації отримували саме агрохолдинги. Сьогодні 4,5 млрд грн ми вкладаємо в підтримку малих …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *