You cannot copy content of this page
На головну / ЛЮДИ / БЕРЕЖУТЬ ТА ПРИМНОЖУЮТЬ СЕКРЕТИ УКРАЇНСЬКОЇ ВИШИВКИ МІСЦЕВІ МАЙСТРИНІ

БЕРЕЖУТЬ ТА ПРИМНОЖУЮТЬ СЕКРЕТИ УКРАЇНСЬКОЇ ВИШИВКИ МІСЦЕВІ МАЙСТРИНІ

Знайомтеся – рукодільниці нашого краю

Тетяна Михайлівна Корольова,
1957 року народження, мешканка села Ольгиного:
– Мистецтво ще з дитинства супроводжувало мене: любила й мала хист до малювання та музики. Навіть фах хотіла обрати художній, та рідні відмовили, мовляв, пензлем і фарбами на життя не заробиш. Тож мистецтво стало моїм заняттям для душі. А вже у зрілому віці ідентичний код нації проявився у вишивці.


Стібки й техніку вишивки опановувала самотужки з книжок та газет. Коли українська вишиванка стала сучасним атрибутом, вирішила сама вишити сорочки дітям та онукам, кажучи словами пісні, на щастя, на долю. Маю дві онуки й трьох внуків. Мої вишиванки вони передають один одному: як один із них виростає, сорочку носить менший. Інтернету не маю, тож на вишитих полотнах передаю власну фантазію та дещо черпаю з журналів. Природній хист до малювання допомагає у створенні сюжетів. Тільки малюю нині не на папері, а на канві. Люблю створювати картини на великодню тематику.
В деяких виробах поєдную сучасну й народну творчість: вдало переплітаються на одному полотні вишиті стібки та аплікацією з крупи чи макаронів, природніх матеріалів. Своїм улюбленим заняттям можу займатися годинами, а якби дозволяв час – весь день би присвячувала мистецтву. Адже це так захопливо, зі звичайних речей творити красу. У вироби вкладаю душу. Багато виробів дарую рідним, передаю до школи та дитсадку.

Євгенія Луківна Миткіна,

1949 року народження, мешканка села Червоної Поляни:

– Вишивання приносить мені багато радості. Хоча займатися цим рукоділлям розпочала вже у зрілому віці – років у тридцять. Надихнули роботи моєї бабусі Надії Федорівни Сорговицької, яка була знаною майстринею вишивки в селі Костянтинівці. Вишивала вона гладдю, переважно подушки та рушники. Моя робота перша була теж подушка. Тепер уже всіх робіт навіть не злічити.
Усі ази цього народного мистецтва опановувала сама, дещо в журналах почерпнула. На канві працюю хрестиком. Голка за ниткою, хрестик за хрестиком – і вже на полотні візерунок. Попри роботу й нескінченні домашні клопоти, завжди викроювала час для вишивання. Ввечері прийду додому, попораюся по господарству, дітям приділю час – і за улюблену справу. До другої чи третьої години ранку можу сидіти та вищитувати, яким кольором який стібок потрібно зробити. А взагалі скажу, що процес вишивання затягує, хочеться скоріше глянути на готовий виріб. Тож весь час подумки доводиться собі наказувати, що саме цей стібок буде останній на сьогодні. Однак голку з нитками не так просто з рук випустити. Особливо коли попадеться схема гарного малюнку. Сусіди навіть запитували, чому ночами світло горить.

Схеми брала із журналу «Жінка»: їх сама купувала, а потім донька почала привозити з Херсона. Там були заготовки для вишивки знаків зодіаку. Вони мені сподобалися і я почала їх вишивати. Деякі речі шила подруга-швачка, а я їх оздоблювала вишитими узорами. Вишивка, на мою думку, — це не просто оздоба, а оберіг, символ сім’ї. Тож завжди вишиваю з хорошими думками, вкладаю в малюнок свою любов. Свої секрети передала похресниці Ксенії Замулі.

Марія Климівна Дєхтярьова,

1946 року народження, мешканка села Каїр:

У нашій родині всі вишивали: і мама, і бабуся. Тепер продовжуємо сімейні традиції я та моя донька Людмила Мінська. Часто консультуюся з донькою щодо малюнку, запитую її думку, як виглядає готовий виріб. З усіх технік вишивки найбільш мені подобається гаптувати хрестиком.
Вишивка – це дуже цікаве, хоча й трудомістке заняття, якому потрібно віддаватися сповна. А щоб лічити хрестики, потрібна терплячисть та посидючість. Вишивання захоплює настільки, що не помічаєш як минає час під час праці з голкою та ниткою. Тут вся справа в процесі творення, коли на твоїх очах відбувається народження краси, і в почутті – задоволення та радість, які приходять із закінченням складної роботи. Адже вишивка – це той вид рукоділля, який створюється на багато років, роблячи теплим і затишним будинок, радуючи вас і захоплюючи оточуючих. Вишиваю рушники, серветки, картини…


З п’ятого класу вишиваю. Бабуся мене навчила, а я своєю чергою доньку, вишивати так, щоб із виворітного боку не було жодного вузлика, а також робити бахрому по краю виробу. Переважно беру голку з ниткою до рук довгими зимовими вечорами, в дощову погоду – й одразу в кімнаті неначе світлішає й розпогоджується на душі. Нині вишиваю рушник, для його завершення потрібно купити відповідний відтінок лілових ниток, адже потрібно ретельно дібрати кольори, щоб усе було гармонійно.
Був час, в дев’яностих-двохтисячних роках, коли було сутужно дістати нитки, не було спеціальної тканини – канви… Тож із донькою ділилися матеріалами, якщо їх випадала нагода дістати. Навіть вишивали тоді на мішковині. На ній складно займатися рукоділлям, бо ж потрібно правильно вирахувати кожну клітинку, де ляже стібок – без цього виріб не вийде досконалим і витонченим. Так стібок за стібком народжується справжній шедевр. А моя мама вишивала навіть на льонничковому сірому полотні. Радію, що донька поділяє моє захоплення. Адже вишивка — це традиційне українське мистецтво, яке ми маємо розвивати і передавати з покоління в покоління. Так, як передала його мені бабуся, а я – своїй доньці.

Дізнавалася Оксана САВЧЕНКО

Про Горностаївка INFO

Перевірте також

Бюджет Горностаївської громади поповнився майже на 20 мільйонів гривень

Упродовж січня – травня 2021 року місцевий бюджет Горностаївської об’єднаної територіальної громади отримав 19,5 млн гривень податків …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *