You cannot copy content of this page
На головну / ЛЮДИ / УСЕ ЖИТТЯ В ТРУДАХ І ТУРБОТАХ

УСЕ ЖИТТЯ В ТРУДАХ І ТУРБОТАХ

Село Зелений Під нічим не відрізняється від подібних населених пунктів. А його окрасою є люди – працьовиті, щирі, гостинні.

Саме така родина Антоніни й Валерія Зеленських. Вони народилися в Зеленому Поду, тут і доля їх поєднала у лютому 1982 року. Із року в рік дбайливо вибудовували своє родинне гніздечко, сім’я поповнилася двома донечками. І працювали. Не цуралися ніякої роботи, трудилися в місцевому сільгосппідприємстві. Усе своє трудове життя Валерій Володимирович невтомно працював механізатором. У трудовій книжці має лише один запис – ПСП “Дружба”. Як сів після строкової служби за кермо “залізного коня” (хоча опановувати нелегке ремесло механізатора почав ще задовго до цього), так і до виходу на заслужений відпочинок добросовісно та відповідально дбав про сільськогосподарську ниву на своєму потужному “К–700”.

До землі, до поля у Валерія Зеленського особливе ставлення. Таким, як він, трударям особлива шана за те, що з любов’ю доглядають ниву від засіву до засіву, не шкодують для неї праці й турботи. І якою б нелегкою, напруженою не була ця робота, у Валерія Володимировича ніколи навіть думки не з’являлося змінити професію, шукати легшої долі. Усі рільничі роботи знав відмінно і виконував бездоганно – орав, сіяв, доглядав посіви. А взимку ретельно готував техніку до нового сезону. Завжди вона в нього була відремонтована вчасно і високоякісно. Ще й товаришам встигав допомогти з ремонтом.
І хоча Валерію Володимировичу п’ятдесят восьмий рік, він залишається таким же працьовитим і охочим до будь-якої благої справи. Таку ж і дружину собі обрав: турботливу, скромну, непосидючу і з добрим серцем.


Трудовий шлях Антоніна Семенівна розпочала із шістнадцяти років у колгоспі. Знайшла своє покликання в кухарській справі: готувала смачні обіди у столовій ПСП «Дружба» та дітям у садку-школі. Також їй довелося скуштувати нелегкого хліба доярки, докладала рук у польовій бригаді… Тож здебільшого робочий день її розпочинався, як і в чоловіка, із першими променями сонця. Окрім того, встигала подбати про сімейний затишок. Вдома завжди було прибрано і чисто, а з кухні пахло смачною їжею. Її велике серце, сповнене теплом та мудрістю, зробило її найкращою матусею, люблячою дружиною, гарною донечкою і сьогодні вже найдобрішою бабусею.
Гарні люди, роботящі, вправні господарі, виховали чудових дітей, завжди допоможуть, здійснили подвиг подарувавши племінникам батьківську любов – так говорять односельці, колеги та знайомі про подружжя Зеленських.
За прожиті роки Антоніні Семенівні та Валерію Володимировичу всього доводилось побачити, відчути та пережити. Однак подружжя не втратило сердечності, доброти та душевності. А коли в родину брата прийшла біда, взяли під опіку його шістьох дітей – найменшій щойно рік виповнився. Подружжя мало двох власних неповнолітніх доньок, але без вагань вирішили зігріти родинним теплом і братових дітей, аби їх не забрали в інтернат. Адже інші родичі, хоча й були більш матеріально забезпечені, не захотіли брати на себе таку відповідальність і важку ношу. Найбільше серце краялося в Антоніни – її велике материнське серце не могло навіть припустити, що діти чоловікового брата опиняться в дитбудинку. І стала для племінників турботливою, люблячою МАМОЮ. Не кожен здатен на такий вчинок – це заслуговує найвищої нагороди і визнання.


Так сім’я стала багатодітною, а отже збільшилося турбот і повсякденних клопотів удома. Словом, нелегко було: маленькі діти, важка робота, домашнє господарство, город… Та працьовиту жінку й дбайливу матусю (бо саме на неї ліг основний тягар турбот) це не лякало, бо ж Антоніна сама виросла в багатодітній сімї – окрім неї у родині Полиняків (у дівоцтві) було ще 10 дітей. І хоча нині А. С. Зеленська говорить, що не важко було, лише Бог знає, де вона брала на все сили й душевне тепло. І мов квочечка пильнувала дітей.
Найважче було, коли діти хворіли, переймалася болем кожного. Не досипала ночами, носила на руках, коли різалися зуби чи болів животик, тихо наспівуючи колискову… Недарма ж у народі кажуть “Болить у дитини пальчик, а в матері – душа”. У такі моменти ставали неважливими матеріальні негаразди, адже двох зарплат не завжди вистачало на сім’ю, яка в один момент збільшилася чи не втричі. До того ж, житлові умови бажали кращого – немов у рукавичці жили. Однак, як мовиться, в тісноті, та не в образі – горнула до серця синів та доньок.


Подружжя Зеленських усіх вісьмох дітей підняли на ноги, вивчили, дали професію. Прищеплювали донькам та синам почуття дружби, любові, працьовитості, добра та злагоди. Свого часу, коли було два, а то й чотири, студенти одразу, передавали їм маршруткою валізи з продуктами. Тоді тримали велике господарство: чимало птиці, дві корови, іншу живність. Також Антоніна була вимушена на заробітки до Польщі поїхати, щоб матерільно “витягнути” своїх студентів.


Нині діти дорослі, мають свої сім’ї. Однак не забувають батьківську науку, і такі ж доброзичливі, працьовиті, відповідальні та щедрі душею. І традиційно уся велика дружна родина Зеленських збирається в батьківській хаті на свята – за величезним столом у дворі вже ледь поміщаються.
Оксана САВЧЕНКО

Про Горностаївка INFO

Перевірте також

Спілкуйтеся з податковою службою онлайн

За інформацією управління електронних сервісів Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *