You cannot copy content of this page
На головну / ІСТОРІЯ / ЗАГАРТОВАНІ ВОЄННИМ ЛИХОЛІТТЯМ

ЗАГАРТОВАНІ ВОЄННИМ ЛИХОЛІТТЯМ

Їх не гукають на день воїнів-інтернаціоналістів, хоча вони себе такими вважають, а 23 лютого збираються вдома і згадують армійські будні.

Багато мешканців нашого району були в «гарячих точках» планети, підписували зобов’язання не розповідати 25 років. Довго мовчали. І лише після виведення радянських військ із Афганістану офіційно було прийнято називати військових, які добровільно або в службовій необхідності брали участь у збройних конфліктах на території інших держав, воїнами-інтернаціоналістами. За роки своїх краєзнавчих досліджень вислухала не одні спогади. Багато хто з колишніх тих військовослужбовців хотів отримати довідку, але «Уви»! На їх запити до військового архіву м. Подольська приходила одна відповідь: «Такої військової частини не було».
Уперше почула від свого брата Володимира Ілляшенка, що він був у Єгипті в 1972–1973 р.р., признався вже тоді, коли почали офіційно говорити про Афганістан. Дізналися, що був тяжко поранений, лежав у військовому госпіталі в м. Дрездені (Німеччина). Так от, які німці були пунктуальні – видали простому солдату довідку про поранення та лікування. Наполегливо зберігав ту довідку брат і коли надіслав запит до військового архіву, то відповідь була : «Такої частини не було». І вже через військкомат, на німецькій мові, до німецької клініки був направлений запит. Відповідь отримали. І лише завдяки цій довідці йому надали статус учасника бойових дій. Згадуючи свою службу, він все говорив: зробив правильний вибір, пішовши у десантники. Десант – це еліта, серйозна підготовка. Та все ж, військові дії це не завжди позитивні спогади. Спогади залишилися на все життя. І вони болючі.
Особисто до мене з таким проханням зверталися багато чоловіків. Знаю, лише одному ще вдалося довести, що служив у «гарячих точках». Знову допомогла довідка про поранення та лікування, яку зберігав, видана в м. Ташкенті.
Почесно було служити в армії при СРСР, хлопці знали: треба, ніхто з них не шкодує, що свого часу проходив військову службу. Загартували вони свою волю і віру у власні сили. В армії почали цінувати ті речі, на які вдома навіть уваги не звертали. Розповідали, але просили прізвищ не писати, тому з етичних міркувань і не пишу.

Після служби однокласники сфотографувалися: стоять Олександр Левін, Віктор Поповідченко, Юрій Корінь, Олександр Рой; сидять: Віктор Костенко, Володимир Чистиков, Володимир Ілляшенко (1973 р.). Світлина із фонду краєзнавчого музею.

Сергій: «Потрапив я на Кубу 1979 р., пройшовши спочатку навчання радіотелеграфіста. В м. Одесі переодягли нас у цивільний одяг і потрапили ми на корабель. Із нами їхало й усе наше устаткування, на якому ми потім працювали. Їхали з нами і танкісти. На кораблі везли танки від Т–34 до Т–62. По приїзді нас усіх переодягли у кубинську форму, змусили вивчати іспанську мову, на якій говорять кубинці. Особисто моє відділення забезпечувало зв’язок та радіо-перехват. Постійно була військова підготовка, вивчали як свою, так і американську зброю. Були військові конфлікти. На той час «вантаж 200» ще не відправляли на Батьківщину, загиблих хоронили там. Біля столиці Гавани є військове радянське кладовище».

Микола: «Коли мене призвали, потрапив я на Чорноморський флот. В м. Севастополі, пройшовши навчання, отримав спеціальність військового водолаза. Наш загін кораблів Чорноморського флоту 1974 року брав участь у розмінуванні Суецького каналу. Після закінчення війни між Єгиптом та Ізраїлем, постало питання про судноплавство через канал, який не діяв з 1967 р. Чесно признатися, спочатку було страшно, лише дурень не боявся. Та й ми такі молоді були… Опісля звикли, та і навчилися. Наше завдання було знаходити на дні затонулі та не розірвані авіабомби, артилерійські снаряди. На поверхні води ставили буї, помічаючи те місце. Пізніше, будучи в Індії, навчав там водолазній справі їхніх військових. Ви знаєте, як я плакав, коли в 2000 р. затонув підводний човен «Курськ». Ніби я там був на ньому, так я це близько сприйняв до серця. Їх можна було врятувати, але спеціально цього не зробили. На ту глибину, на якій був човен, ми спускалися, працювали по шість годин, потім довго перепочивали, даючи організму відпочити. Та коли ще я служив!? Це вже стільки років минуло – техніка нині досконаліша. Чесно, дуже боляче було».

Олександр: «Мріяв із дитинства стати моряком. Добре і довго навчився плавати, тому, коли призивали, ще у райвіськкоматі просив направити на флот. Пощастило, попав я на Чорноморський флот. Закінчив курси радіотелеграфістів і направили мене служити на корабель-тральщик. Тральщик – це корабель шукач мін, оснащений спеціальним озброєнням для пошуку і знищення мін. Бойове навчання проходив у Суецькому каналі. Після арабо-ізраїльської війни кораблі СРСР та Америки розміновували береги Суецького каналу. Страшно було, коли йшли поруч два кораблі, наш і американський: гармати були направлені один на одного, що в нас, що в них. А потім, коли кораблі розходилися, всі говорили: «Слава Богу!». Нашим завданням було проходити з тралом і знешкоджувати міни, а перед цим цю територію досліджували бойові пловці».

Володимир: «Потрапив я в автобатальон. Дали мені ЗІЛ–135. Спочатку різні військові вантажі возив, потім довірили ракетну установку. Об’їздив я усі великі військові полігони колишнього Радянського Союзу. А у вересні 1975 р. повантажили нас в порту Іллічівську на корабель. Ніхто нам нічого не пояснював. Сказали – «так треба». Привезли у Сомалі. А там пустеля, піски та колюча акація. Ні доріг, ні мостів, пересуваються тільки на верблюдах. Міжетнічні війни довели країну до злиднів, а виживає лише той, хто зброєю та силою відстоює своє право на життя. Мене вразило те, що дитяча іграшка – це зброя. На базарі разом з продуктами вільно продається зброя: гранатомети, міномети, автомати. У чоловіків там за честь ходити з автоматом. Навіть ім’я Калаш досить розповсюджене. Там тоді була міжкланова війна, а дивлячись телевізор, знаю, що триває вона і донині. Ця держава прославилася на весь світ своїми піратами».

Віталій: «До армії йшов із задоволенням. На проводах гуляло пів села. Попав я на курси механіків-телеграфістів. Одягнувши на нас цивільний одяг, відправляють на корабель. А вже коли причалили у Луанді, столиці Анголи, нам пояснили, що треба тримати язик за зубам та вчити португальську мову. На той час там йшла громадянська війна. Одних підтримувала СРСР і Куба, інших – США і ПАР. Коли відпускали, то ми ходили по столиці Луанді. Вражали контрасти: великі красиві будівлі і поряд злиденні нетрі. Були ми разом з кубинцями. Ви знаєте, до нас вони ставилися з повагою, старалися завжди нам допомогти. У військовій частині постійно йшла ротація спеціалістів. Жили в нас як військові, так і цивільні».

Микола : «До армії йти було велике бажання, при СРСР більшість хлопців бажало служити. Вивчивши молодих солдат на механіків, нас переодягають у цивільний одяг і доправляють в столицю Лаоса м. В’єнтьян. Був я там з 1989 по 1991 р.р. Нашим завданням було – ремонт військової техніки. Нам доставляли Т–34, ЗІЛ–131, ГАЗ–66, ГАЗ–69. Запчастин було вдосталь, ми із завзятістю бралися за ремонт. Той досвід у ремонті техніки мені в житті знадобився. Особисто мене Лаос вразив привітними людьми і природою: горами, річками, водоспадами, слонами».

Пройшовши службу, хлопці поверталися додому. З гордістю розповідали, щоправда не все, про службу. А в селищі кардинально змінювалося ставлення людей до них. Народ поважав їх. Армія змінювала їх. Когось загартувала, когось зламала, але змужніли вони і тілом, і духом. А військову форму, в якій поверталися зі служби – берегли. Та можна було бачити її на «циганах» під час весілля, про що свідчать численні світлини. А от свої головні убори – військові кашкети та флотські безкозирки – бережуть. Одягають на День флоту, прикординників, десантників… Бачила, як хоронили підводника, то безкозирку поклали біля голови, такий був його заповіт. Численна кількість військової форми зібрана в краєзнавчому музеї. Експозиція так і називається «Військова форма – в долі горностаївців».
Олена Ташкінова

Про Горностаївка INFO

Перевірте також

Спілкуйтеся з податковою службою онлайн

За інформацією управління електронних сервісів Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *