You cannot copy content of this page
На головну / ЛЮДИ / СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО ВИЖИВАЄ ЗА РАХУНОК ВЛАСНИХ РЕСУРСІВ, ТА ЛЮДЕЙ, ЯКІ Є ЙОГО ФАНАТАМИ

СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО ВИЖИВАЄ ЗА РАХУНОК ВЛАСНИХ РЕСУРСІВ, ТА ЛЮДЕЙ, ЯКІ Є ЙОГО ФАНАТАМИ

Село, земля, людина, вирощування хліба – ось основне, що поєднує професійне свято працівників сільського господарства. Ця галузь була, є, і буде вічно, тому що все починається з найпростішого і водночас з найскладнішого – землі, яка є початком і кінцем всього живого на ній. Нині сільське господарство виживає за рахунок власних ресурсів та людей, які є його фанатами. З яким настроєм аграрії зустрічають свято, які проблеми найбільше їх хвилюють. З яким настроєм аграрії зустрічають свято, які проблеми найбільше їх хвилюють? Думками із журналістом поділилися керівники підприємств.

ПІДПРИЄМСТВО ПРАЦЮЄ, ЛЮДИ СТАРАННІ

Юрій ВАСИЛЬЄВ – директор ТОВ «ТД «Горностаївський райагрохім», помічник народного депутата Ігоря Колихаєва, депутат Горностаївської  селищної ради:

– Рік видався дуже непростим. Аграрний бізнес не передбачуваний, його весь час лихоманить, бо він залежить від ринку. Найприкріше, що сільськогосподарська продукція нічого не вартує, а держава не врегульовує цінову політику. Тож при нормальних врожаях та зібраних об’ємах, і з такою ціновою політикою в країні – виходимо, в кращому випадку, на мінімальну рентабельність.
Адже ціни на складові вирощування сільськогосподарських культур зростали, кредитне навантаження банків на кредитні ресурси високі, піднялася орендна плата, нічні тарифи на електроенергію відмінили – відповідно здорожчало зрошення, фіксований податок відмінили. Звісно, все це не сприяло економіці сільгоспвиробників. А якщо врахувати, що нинішнього року ціни на всі культури знизилися на 2–3 тисячі гривень, то радіти немає чому.
На жаль, продукція до цього часу практично не реалізовувалася – усі чекають, що ціна хоча б трохи підвищиться. Трейдери поки що мовчать, тож, думаю, реалізація продукції буде вже наступного року, в крайньому разі – у грудні.
Втім, підприємство працювало, люди старалися, бізнес-план стосовно об’ємів та урожайності загалом виконано – тож не можемо не відзначити професійне свято. На нашому підприємстві працює близько 120 чоловік. Із них 35 – у саду та на виноградниках. Наразі закладаємо новий сад – 2 гектари черешнею маємо засадити. Вистачає роботи і на мехтоку. Механізатори завершують підготовку ґрунту для весняної сівби, а також дозбируємо сою.
До речі, нині три механізатори обробляють 4 тисячі гектарів землі, тобто те, що колись обробляли 15. Якщо у нас раніше працювали дві зміни, то сьогодні той же об’єм робіт за рахунок оптимізації праці та нової техніки механізатори виконують за півтори зміни та отримують більшу зарплату.
Тож, коли ми говоримо про створення нових робочих місць, слід враховувати, що нова техніка дозволяє ті ж об’єми обробляти при меншій кількості людей. Тому цікаво, звідки візьмуться оті мільйон робочих місць, які обіцяла створити нова влада?
Можу сказати – у нас усі працюють сумлінно. І думаю, задоволені з того, що мають роботу. Сподівання на майбутній урожай є – погода порадувала дощами і посіви озимих зернових та рапсу в гарному стані. Виконувати всі агротехнічні умови ми готові: закупили добрива, передбачаємо підкормку посівів.
На жаль, у державі немає стабільності, тому важко спланувати, що сіяти наступного року, аби не працювати собі на збиток. Бізнес-план коригуватимемо залежно від зрошення та вартості води, бо сьогодні важливо для сільгоспвиробників не об’єми, а рентабельність продукції й прибуток.
Аграрії не втрачають надії, що влада зрештою зрозуміє: сільське господарство – провідна галузь української економіки – опинилося під загрозою, і треба думати не про торгівлю землею, а як підтримати фермерів та дрібні підприємства, щоб не втратити село. Це може бути, приміром, здешевлення кредитних ресурсів на вітчизняну техніку, але, на жаль, такої компенсації у бюджеті наступного року не передбачається. Знаєте, дуже боляче, що наші землі такі родючі, люди працьовиті, а село занепадає.
Хотілось би ще відзначити, що незважаючи на різні політичні чи економічні ситуації в суспільстві, сільське господарство виживає за рахунок власних ресурсів та людей, які є його фанатами. Їм на тарілочці нічого ніхто, ніколи і ні за яких обставин, задурно не приносив.
Як я вже говорив, сільське господарство – це початок і кінець всього, тому хотів би, щоб працівників цієї галузі згадували не тільки в день професійного свята, а частіше. Отож, шановні селяни, вітаю вас зі святом, бажаю міцного здоров’я, витримки і бажання працювати на цій вічній землі. А про ринок землі ми ще поговоримо.

НАСТРІЙ ОПТИМІСТИЧНО-ПРИГНІЧЕНИЙ

Володимир ЛУГОВЕЦЬ – директор ПСП «Дружба», депутат районної ради:

– Питаєте, з яким настроєм? Настрій оптимістично-пригнічений. Чому так? Поясню.
Оптимістичний, бо спрацювали непогано. Щоправда, обсяг зібраних зернових дещо менший, ніж минулого року, але загалом задоволені результатами. І це нас радує: колектив працює дружно, усе збережено, техніку вчасно придбали – що дало змогу вчасно зіб-рати урожай. Працюємо за технологією, перевагу віддаємо пшениці.
Але дещо нас, думаю і всіх аграріїв, розчаровує, тому й сказав, що настрій пригнічений.
На жаль, нині господарювати ефективно важко. По-перше, у державі немає виваженої й обґрунтованої цінової політики. Бо як зрозуміти ситуацію: чомусь усі «прив’язують» ціну сільськогосподарської продукції до долара – якщо так, то й усе інше має бути також «прив’язане» до долара. Але ж, ні. Техніка, як коштувала раніше, така ж ціна і лишилася: приміром, за комбайн два роки тому ми заплатили 172 тисячі доларів, він так коштує й сьогодні.
А ось пшениця наша подешевшала на 2,5 тисячі гривень за тонну, соняшник та ячмінь – на 3–3,5 тисячі, а соя – на 4–4,5 тисячі. Тому ми цього року сою і не вирощували, та й багато аграріїв нині відмовляються її сіяти – затратна частина з поливом велика, а ціна знижується. Ми лише на пшениці, за нинішньої ціни, втрачаємо близько двох мільйонів гривень. Про податкове навантаження і говорити не хочеться… Зрозуміло, що державі важко сьогодні, але ж деруть шкіру з того, хто тягне віз.
Друге, на що хотів би звернути увагу, на кону – продаж землі. Чи вистачить глузду в нашої влади зробити все правильно? Ніхто не заперечує, ринок землі має працювати – це право кожного громадянина, власника паю. Але немає ще законопроектів, які захистять право тих, хто працює на землі. Мова йде – не продавати іноземцям. Все правильно. Але ж ми знаємо, що місцеві холдинги, у яких є гроші, все скуплять, а дрібні та середні фермерські господарства та підприємства, які роками обробляли поля, давали роботу людям, підтримували соціальну сферу села – залишаться ні з чим. Бо в них немає грошей, щоб викупити землю.
А торгувати землею – це великий гріх. З чим залишиться Україна, з чим залишаться наші нащадки? Прикро, що влада не реагує на протести аграріїв. Нас це дивує: приміром тим, хто має «євробляхи», йдуть на підтримку (хоча зрозуміло – були б українські автомобілі, то їх би купували), а чомусь на хліборобів – нуль уваги.
Невже не зрозуміло, що Україна тримається на сільському господарстві, бо іншого виробництва майже немає? Третину бюджету поповнюють за рахунок аграрно-промислового комплексу, і половина експорту – це сільськогосподарська продукція. У той же час ліквідували Міністерство агропромислового комплексу і створили Міністерство розвитку економіки, торгівлі і… сільського господарства – тобто, долучили як непотрібний придаток.
Та повернемося до того, який настрій напередодні свята. Безумовно, люди, колектив, результати, що отримали, – все це впливає на настрій позитивно. Свято відзначатимемо, дамо премії – може трохи менші, ніж минулоріч, бо не реалізовуємо продукцію через низькі ціни. А треба фундамент на майбутній урожай закладати, а ще заплатити людям за паї – розрахувалися вже майже на 80 відсотків.
І все ж я оптиміст. Село переживало різні часи, і завжди давало собі раду. Переживемо і ми. Слава Богу, що починаючи від розпаювання землі, ми тримаємося гурту, усе зберегли, і не лише ми – таких господарств багато. Працює у ПСП «Дружба» близько ста чоловік, з них лише 30 мають паї. До того ж, у нас ще до 350 пенсіонерів, колишніх працівників господарства та пайовиків. Усі вони наші, тож зі своїми проблемами йдуть до нас.
Наостанок хочу сказати: земля – наша годувальниця, і ставитись до неї треба по-господарськи. А сільським трудівникам потрібна лише стабільність, фахові політики, які дбали б про них, пам’ятаючи, хто їх годує та одягає і звідки бере початок їхнє коріння. Бо без села нема держави. Хочеться, щоб день прийдешній приносив усім замість труднощів та клопотів приємне. Тоді хлібороби з радістю працюватимуть на полях і фермах.

Розпитувала сільгоспвиробників Любов РУДЯ

 

Про Горностаївка INFO

Перевірте також

ПРЯМИЙ ЕФІР

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *